Зарубіжна література 9 клас

   15.04.2022р.

Зарубіжна література

Тема:

Бернард Шоу "Пігмаліон". Динаміка образу Елайзи Дулітл. Ідея одухотворення людини  і життя засобами мистецтва. Ідея збереження національної культури, розвитку мови у творі Б. Шоу "Пігмаліон".

Підготуватися до контрольної роботи за темою «Нові тенденції у драматургії кінця XIX — початку ХХ ст.: творчість Г. Ібсена та Б. Шоу».

    Б. Шоу поділяв персонажів своїх творів на філістерів (самовдоволені й обмежені люди з вузьким міщанським світоглядом і поведінкою ханжів), ідеалістів (які живуть фальшивими ідеалами) та реалістів (що скептично поглядають на світ і оригінально мислять, добре розуміють хвороби й вади світу, але ці знання не позбавляють їх прагнення покращити цей світ). На думку драматурга, співвідношення цих героїв у його п’‎єсах є таким: 700 філістерів, 299 ідеалістів та 1 реаліст.

    Автор утручається в дію: подає розгорнуті коментарі, ремарки, передмови, післямови, режисерські поради акторам, діалоги автора й читачів тощо — усе це використано для підсилення, вияскравлення головних ідейних зіткнень твору, дискутування із глядачем (читачем). Відчувається своєрідна данина захопленню епічною творчістю — на початку творчого шляху Шоу спробував свої сили у романістиці.

Жанр п'єси Дж. Б. Шоу «Пігмаліон»

Роман у п'яти діях
Епос	Драма
■ Опис героїв;	■ Діалогічна структура;
■ поширені пояснення;	■ наявність ремарок;
■ увага до психологічного стану персонажів;	■ «режисерська драматургія» (автор зазначив кожний сценічний рух героїв)
■ наявність авторської оцінки

Особливості поетики п’‎єси «Пігмаліон»

■ Основні художні засоби — парадокси й дискусії.

■ Засоби комічного поєднано з реальним трагізмом буття суспільства та духовно багатої людини, якій не було місця в тогочасному світі.

■ Найбільший парадокс — це людина.

Порівняння образів Гіггінса із п'єси Дж. Б. Шоу та Пігмаліона з давньогрецького міфу

Професор Гіггінс	Пігмаліон
■ Навчав Елізу правильної вимови, допоміг зрозуміти світ мистецтва; ■ Еліза майже нічого не змінила в поглядах професора, а він не збирався змінюватися сам; ■ він не почувався відповідальним за долю Елізи, його захоплювали вищі ідеї, результат експерименту	■ Створив Галатею та закохався в неї; ■ Галатея змінила Пігмаліона, її краса розбудила в його душі кохання; ■ почувався відповідальним за створену ним красу
Висновок. Твір «Пігмаліон» Дж. Б. Шоу — не про кохання, а про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси та свободи.

    — Збереження незалежності — ось що Бернард Шоу вважав головним для кожної людини, чи то чоловік або жінка, чи то герцог або сміттяр. Тому для нього щасливий фінал — це не весільний марш, а жорстоке прощання, що залишає кожній зі сторін право на подальший саморозвиток без стороннього втручання. Автор усіляко підкреслює, що на початку твору квіткарка перебуває на найнижчій стадії духовного розвитку. Еліза Дулитл — типова дівчина кокні, тобто найбідніша та найменш освічена мешканка Лондону, яка розмовляє жахливою англійською. Але дівчині притаманні також привабливі риси, що є запорукою перевтілення її на витончену жінку: щирість, енергійність, природна моральність, які Еліза зберегла у лондонських нетрях. У дівчини є почуття власної гідності, що стали здоровою основою для будування характеру нової, гордої та сильної ЕЛІЗИ.