Зарубіжна література 9 клас

 25.03.2022р

 Зарубіжна література

Тема:

Нові тенденції в драматургії кінця ХІХ - початку ХХ ст. "Стара" і "нова" драма.

    Опрацювати матеріал блогу, підготувати повідомлення про життя і творчість Г. Ібсена.

Виконане завдання надсилати на електронну скриньку  vichastameri@gmail.com 

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ. 

    Історія драматичного мистецтва — це історія бунту та реакції, де нові форми кидають виклик старим, а старі, відповідно, стають основою для нових.

    XIX століття — це століття реалізму. У кінці століття реалісти прийшли і в мистецтво драми. З’‎явилися нові герої, які протистоять не один одному, а ворожій дійсності.

    На межі століть відбулася справжня революція в театрі й системі драматичних жанрів. Великі ідейні завдання та невтомні художні шукання, які нова драматургія покладала на себе, повернули сценічному мистецтву кінця XIX — початку XX століть впливовість і популярність у широкої публіки. Театральне мистецтво збагатилося такою оригінальною художньою формою, як «нова драма».

«НОВА ДРАМА» кінця XIX — початку XX століть

    Відлуння «нової драми» відчувається у драматургічних творах всього XX століття.

   Для «нової драми» характерні такі ознаки:

1. Актуальна проблематика. «Нова драма» порушує важливі соціальні, морально-етичні проблеми, часто такі, що у звичайному житті приховувались або замовчувались.

2. Новий тип драматичного конфлікту. В основі «нової драми» не протистояння характерів, як це було у традиційній драмі, а внутрішній світ особистості, її переживання й відчуття. Рушієм сюжету виступають не дія та інтрига, а психологічні колізії, зіткнення поглядів, ідей.

3. Аналітична композиція драми. Новий тип драматичного конфлікту породив й особливу композицію драми. Аналітична композиція драми полягає в послідовному розкритті таємниць і внутрішньої нестабільності персонажа, що приховуються за зовні щасливою оболонкою зображуваної дійсності. Зав’‎язкою дії, зазвичай, є подія, що відбулася ще до початку п’‎єси, а змістом самої драми стає аналіз причин такої події.

4. Широке використання підтексту. Прихований зміст драматичних реплік, вчинків персонажів стає важливішим за їхнє пряме значення. Таким чином, у тексті «нової драми» існують ніби два плани: перший — те, що говорять персонажі, другий — те, що відбувається.

5. Збільшення значення ремарок і пауз. Особливу роль у «новій драмі» відіграють ремарки й паузи, які з допоміжних засобів традиційної драми перетворюються на основний елемент тексту. Вони визначають ключові елементи в розвитку сценічної дії та формують підтекст. Мова п’‎єси набуває глибокого символічного змісту.

6. Відкритий фінал. Так, Г. Ібсен зазначав, що «п'єса не закінчується з падінням завіси... — справжній фінал — за її межами; письменник позначив напрям, у якому необхідно шукати цей фінал, потім — [...] справа кожного читача самостійно дійти до фіналу...»

7. Зміни у сценографії. Декорації та костюми персонажів «нової драми» деталізовані, імітують справжні; гра акторів стає природнішою та наближеною до реального життя; значно підвищується роль режисера.

    Виникнення «нової драми» пов’‎язують із драматичною творчістю Генріка Ібсена. Новаторські ідеї письменника були настільки популярними, що навіть з’‎явився термін «ібсенізм», тобто наслідування ідей драматургії Ібсена. Одним з натхненних прихильників «нової драми» Ібсена був Бернард Шоу. Своє осмислення того нового, що увійшло до світової літератури разом із драматургією Ібсена, Шоу виклав у книзі «Квінтесенція Ібсенізму» (1881).

Висновок

    «Нова» драма Порубіжжя ХІХ-ХХ ст. звернула увагу на особистість не як на типового представника соціального прошарку, а як на індивідуальність, духовне життя якої визначає загальну атмосферу епохи. Зовнішня дія поступилася місцем внутрішнім конфліктам. Зникає чіткий поділ драматичних творів на комедію, трагедію та драму. Героями драматичних творів стають люди різних соціальних прошарків, мова персонажів стає більш демократичною. Фінал зазвичай відкритий, є своєрідним запрошенням до дискусії.

    «Нова драма» — це складне й цікаве явище драматургії межі століть. Біля витоків «нової драми» стояли норвежці Генрік Ібсен і Кнут Гамсун, швед Август Стріндберг, німець Герхарт Гауптман, росіянин Антон Чехов, бельгієць Моріс Метерлінк, ірландець Бернард Шоу, котрі започаткували докорінну перебудову одного з найдавніших родів літератури.

    Утверджуються принципи «нової драми» і в українській драматургії, у творчості Лесі Українки, Володимира Винниченка.

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ДРАМАТУРГІЇ

кінця XIX — початку XX століть

    Розпочав перехід від «старої» до «нової» драми норвезький драматург Генрік Ібсен, творчість якого справила величезний вплив на всю подальшу драматургію. Головним елементом драми в Ібсена стала дискусія, яка мала на меті виявити різні позиції дійових осіб, а також навчити глядача мислити й шукати шляхи розв’‎язання складних проблем разом з персонажами.