Українська література 8 клас

   27.01.2022р.

Українська література

Тема: ЛРК №3. О. Лятуринська. Поезії.

Опрацювати конспект, детальніше ознайомитися із творчістю  О. Лятуринської.

Біографічні дані про Оксану Лятуринську

  Лятуринська Оксана - Зінаїда народилася 1 лютого 1902 року на хуторі Ліс (нині село Хоми Збаразького району). Батько її – Михайло Лятуринський був офіцером-прикордонником царської армії і служив на заставі поблизу Старого Олексинця. Мати Ганна Іванівна – з родини німецьких колоністів. Оксана була восьмою, наймолодшою дитиною.

  Початкову освіту О. Лятуринська здобула у волосному центрі Старий Олексинець, продовжила навчання в Острозі в жіночій гімназії графині Блудової.

  Перший поетичний твір під назвою „В Альпах” написала у восьмирічному віці, але він не зберігся. Малювати ж почала з шести літ, створюючи портрети сестер.

  У 1918 році Оксана покидає російськомовний заклад і переходить у Кременецьку українську гімназію ім. Івана Стешенка. Закінчивши п’ятий клас, навчалася у шостому, але в лютому 1920 року через сімейні обставини вимушена була покинути заклад.

  Навесні 1919 року у відносно ще молодому віці, не досягши 50-ти літ, помирає мати, а коли дівчині минуло вісімнадцять, батько, людина твердої вдачі, вирішив видати доньку заміж за багатого, але нелюбого вдівця. На знак протесту свободолюбна Оксана покинула хутір і пішки взимку подолала 50 км., опинившись у старшої сестри Антоніни, яка жила у містечку Катербург (нині Катеринівка Кременецького району). У 1924 році Оксана Лятуринська покинула батьківський хутір, здавалось назавжди. Спочатку виїхала до Німеччини, де перебував її старший брат Іван. Згодом переїжджає до Праги. У Празі навчалася на філософському факультеті Карлового університету, відвідувала лекції з літератури, філософії, історії, мистецтва, здобувала фахову освіту у Високій мистецько-промисловій школі та Українській студії пластичного мистецтва, брала уроки малювання у відомих професорів.

  Життя О. Лятуринської в еміграції було нелегким. Постійно мучила ностальгія за рідним краєм. Кілька разів вона виривалась на батьківщину, востаннє вона відвідала свій край напередодні Другої світової війни у 1927 р. Більше побувати на рідній землі не довелось.

  Під час одного з нальотів американської авіації вона опинилася на вулиці. Вибухи бомб, які рвалися недалеко, посилили її лихо – глухоту, вона зовсім втратила слух. А в травні 1945 року, залишившись у Празі, була заарештована НКВД і кинута у темницю палацу Петшка. Їй чудом пощастило вирватись на волю.

  У 1946 році доля закинула О. Лятуринську у табори Ді-Пі (табір для переміщених осіб). Три роки довелось їй боротись за своє життя. Незважаючи на несприятливі умови табірного життя, з ініціативи У. Самчука, Ю. Шевельова, Г. Костюка, І. Багряного було створено Мистецький Український рух (МУР), головою якого став Улас Самчук. На запрошення голови до складу МУРу увійшла і Оксана Лятуринська.

  Подальша доля її пов’язана із відомим поетом, ученим і громадсько-політичним діячем української діаспори Олександром Неприцьким-Грановським. У 1949 році він, відвідавши табори Ді-Пі у Західній Німеччині допоміг багатьом українцям, серед яких була О. Лятуринська. Шлях її проліг до Міннеаполісу, що в штаті Міннесота. Праця на фабриці вимотувала й без того кволі сили. До глухоти додались й інші хвороби.

  У Міннеаполісі О. Лятуринська прожила 20 років. На жаль, вони для неї часто були нелегкими. Дошкуляли хвороби, її мансардне помешкання на п’ятому поверсі більш ніж скромне...Через погіршення стану здоров’я скульптурою вже не займалася. Писала критичні статті, вірші, малювала писанки, робила ляльки.

 Померла Оксана Лятуринська на 69-му році життя 13 червня 1970 року у Міннеаполісі. Її останки перевезли до Українського пантеону Бавнд-Брук, що у штаті Нью-Джерсі і там поховали. Українська громада США та Канади на її могилі спорудила пам’ятник – хрест із лаконічним написом.

Відгуки про творчість О. Лятуринської.

«Лятуринська — це втілена в творчість історична пам'ять народу і «органічно зв'язана з національно-народною творчістю». (О. Ольжич).

Лятуринська «засадничо шукає органічного зв'язку з напівмістичною та релігійною символікою нашої народної пісні». (В. Державін).

Лятуринська «через млу сторіч велику чаклує душу». (Коровницький).

«Лятуринська має не тільки свій стиль, а і свій світ. І більше: вона має гармонію в своєму світі, і то гармонію, не куплену ціною оминання недогідного». (Ю. Шевельов).

Виразне читання поезій із книги «Княжа емаль». Можна починати читання із твору, яким починається збірка.

Зуб, патище, копито, пазур.

То муж ішов на силу вражу.

Сурмив тут мамут. Тут ведмідь

печерний вів кошлатий слід.

Кружляв тут яструб в яснім небі,

по озеру плив чорний лебідь…

   Відповіддю на поклик душі О. Лятуринської стала ідея відбити народний дух від його найпервісніших до наймодерніших форм, від нашого прадитинства, коли панувало таємничо-поетичне сприйняття світу. Прочитана щойно поезія є одним із «Печерних рисунків», якою починалася «Княжа емаль», у якій були лише відбитки написів на печерній стіні. Без жодної філософії. Для поетеси минуле — то знаки буття й душі людини. Тому «печера» язичника — то не лише помешкання, а й спосіб життя, адже він дбає і про духовну сферу.

  Цей язичник не випадково від «печерних рисунків» прийде до творення «княжої емалі» — естетичних шедеврів нового покоління. Цей пращур-державник породить лицарів, гетьманів і всіх тих, хто нагадуватиме світові: Україна — нескорена; вона — безсмертна.

Виразне читання поезій із книги «Княжа емаль».

Створив ти землю, оболонки

й людину дотиком і дихом,

чинив добро і діяв лихо,

ти повнив дні й вершив ти роки.

Являвся пращуру, вогненно

злітав до хатнього порога.

На землю ти зсилав Дажбога

І вергав їй сліпу Морену.

Владав ти всесвітом, Свароже!

Впаду на твар свою: воскресни!

Твого народу жрець безчесний

вклонився Одіну. Чи ж гоже?

Яви лице у блискавицях!

Удар, розжар, розсип, розверзни!

Нехай хула в устах замерзне,

і хай ім'я твоє іскриться!

* * *

Ти ще не вмер, ти ще не вмер!

Через розбурханий Дністер

з Дніпра ти видибаєш, Боже!

Впадуть долів боги ворожі.

Перед лицем великих чуд

жахнеться князь, чернець і люд.

Тоді ж у громі-блискавиці

запаляться скирти пшениці

Злетить офірою когут.

Явися, Боже, і пребудь!

   Причиною безсмертя України Оксана Лятуринська вважає безсмертя духу народного, що черпає свою силу не тільки у філософії пращурів, а й в безсмерті своїх богів. Є. Маланюк написав: «… Її поетичні емалі переливаються, пульсують і шумують вічним життям справжнього мистецтва …».

  Її твори повертаються до життя, і разом з тим починається нове життя славної доньки України.