Зарубіжна література 9 клас

   12.04

Зарубіжна література

Тема:

Бернард Шоу (1856-1950). Особливості світогляду Б. Шоу. Специфіка втілення античного міфу в п'єсі "Пігмаліон".

Знати зміст п'єси Б. Шоу "Пігмаліон".

Підготувати повідомлення або презентацію "Міф про Пігмаліона та Галатею". (Обов'язково здати).

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Життя й творчість Бернарда Шоу

    Бернард Шоу народився 1856 р. в Дубліні. Батько письменника, комерсант-невдаха, дуже пиячив. Мати була обдарованою жінкою, мала непоганий голос, але відчувала себе нещасливою з таким чоловіком. Життя родини супроводжували матеріальні нестатки, несприятливий моральний клімат (його Б.Шоу потім відтворив у своїй трагікомедії "Дім, де розбиваються серця"). Майбутній драматург відчував себе самотнім. Школи, де він навчався, були поганими, і хлопчик здебільшого здобував освіту самотужки. Він багато читав, захоплювався музикою. Мати знайшла вихід із сімейної драми - почала вивчати музику, що потім  дало  їй змогу оселитись у Лондоні та заробляти приватними уроками співів. А Бернард Шоу, якому тоді виповнилось лише 15 років, залишився віч-на-віч із хворим батьком і змушений був дбати про шматок хліба. Він покинув школу й почав працювати, спочатку клерком, а потім головним касиром у земельній конторі. Безумовно, така кар'єра зовсім не влаштовувала талановитого юнака, який мріяв про музику й красне письменство.

     Нові можливості для розвитку незалежного духу постали перед Б.Шоу з 1876 р., після переїзду до Лондона, який назавжди став місцем проживання великого драматурга. Тут він продовжив самоосвіту. Його душа й розум відкриваються всім інтелектуальним та естетичним впливам. У Лондоні він писав статті та рецензії для різних журналів. Захопився соціалістичними ідеями та в 1884 році став одним із засновників соціал-реформаторського Фабіанського товариства. У другій половині 1880-х років письменник активно виступав у пресі як художній рецензент, музичний оглядач, а згодом - як театральний критик.Б.Шоу дебютував романами "Нерозумний шлюб" (1880), "Незлагідний соціаліст" та інші, проте ці твори не принесли йому успіху.

  Захоплення Ібсеном, створення книги "Квінтесенція ібсенізму" (1891) започаткувала наступний етап у творчості письменника, пов'язаний з реформуванням англійського театру. Він розробив принципово нову структуру драми - "проблемну п'єсу-симпозіум", що ґрунтувалась на особливому, парадоксальному способі викладу проблеми. За сім років (1892 - 1899) Б. Шоу написав три драматичних цикли: «Неприємні п'єси» («Будинки вдівця», «Гультяй», «Професія місіс Уоррен»), «Приємні п'єси» («Війна і людина», «Обранець долі», «Кандида» та ін.), «П'єси для пуритан» («Учень диявола», «Цезар і Клеопатра» та ін.). Ці драми, різні за жанром і тематикою, об'єднані ідейною та соціальною спрямованістю - викрити лицемірство суспільства, втрату духовності, утвердити внутрішню свободу людини й справжні людські цінності.

   На початку XX ст. Б. Шоу пережив духовну кризу, свідченням якої стали філософські пошуки митця: він захопився ідеалістичною теорією «життєвої сили», «першооснови», яка знаходить втілення у стремлінні до прогресу та появі нових біологічних видів. На зміну сучасному людству з його низьким моральним й інтелектуальним рівнем має прийти нове, суспільство «надлюдей». «Надлюдина» у розумінні Б. Шоу - це, в першу чергу, особистість гуманістичного світогляду. Уособленням такої особистості драматург вважав Й. Гете, В. Шекспіра, Л.Толстого. Захоплення цією філософською теорією відобразилося у п'єсі «Людина й надлюдина», яка послужила поштовхом до листування Б. Шоу та Л. Толстого. У подальшому Б. Шоу напише цілу низку блискучих п'єс: «Пігмаліон», «Дім, де розбиваються серця» (цю драму автор вважав найкращою із своїх творів), «Назад до Мафусаїла», «Свята Іоанна», «Візок з яблуками» та ін. П'єси уже не складали єдиних циклів, оскільки надто вже різноманітними були і за змістом, і за формою. Драматург, використовуючи різні жанри (комедії, трагікомедії, реалістичної драми, історичної трагедії), заглибився у проблеми морального удосконалення людства, досягнення істини.

       У 1925 році драматург став лауреатом Нобелівської премії і відреагував на цю знаменну подію зауваженням у своєму стилі: премія присуджена «на знак вдячності за те почуття полегшення, яке відчув світ в цьому році, коли він (Шоу) нічого не надрукував». Ставлення митця до нагород і титулів було показовим: він відмовлявся від них, стверджуючи, що книги й п'єси будуть найкращим пам'ятником для нього.

    Творчий шлях Б. Шоу був довгим і насиченим. Митець заклав підвалини реалістичного інтелектуального театру, «драми ідей». Із часом у його творах все частіше будуть «з'являтися насичено гротескні, фантастичні ситуації і постаті, надзви­чайно ускладниться структура, сатира переважатиме гумор, філософські оцінки людства та перспектив його існування на цій землі наберуть доволі похмурого забарвлення. П'єса-антиутопія, п'єса-пересторога посяде в доробку старого майстра експоноване місце». (К. Шахова). Усього він написав 56 п'єс, працюючи навіть у 94 роки. Великий драматург помер 2 листопада 1950 року.

«Театральна революція» Б.Шоу

1.    Втручання автора в дію: поширені коментарі, ремарки, передмови, післямови тощо.

2.    Парадокс на різних рівнях тексту як засіб постановки проблеми.

3.    Театр – трибуна для пропаганди ідей.

4.    Трагікомедія як засіб загострення дискусії, активізації інтелектуального осмислення глядача.

5.    Персонажі:  філістери, ідеалісти, реалісти.

6.    «Драма ідей»(п’єси дискусії).

Літературознавча довідка.

   Інтелектуальна драма – жанрова форма драматургії XX ст., у якій основний драматичний конфлікт  ґрунтується на філософській дискусії, а його вирішення полягає  в перемозі одного з поглядів на філософську проблему, порушену у п’єксі.

   Драма-дискусія – це драма, у якій автор основну увагу приділяє не зіткненню характерів, а протиборству поглядів, суперечці персонажів, що стосується моральних чи філософських проблем.

    Відкритий фінал – фінал, який знаходиться поза межами п’єси, драматург лише намічає напрям, у якому доводиться міркувати глядачу (читачеві).

  Парадокс (несподіваний, дивний) -  несподівана, незвична думка, що різко розходиться із загальноприйнятою, традиційною із цього питання.

Специфіка втілення  античного міфу в п’єсі «Пігмаліон».

П'єсу "Пігмаліон" Бернард Шоу назвав "романом у п'яти актах". Як і більшість його драматичних творів, "Пігмаліон" має коротку передмову під назвою "Професор фонетики" і розлогу післямову, де розповідається про подальшу долю героїні -- лондонської вуличної квіткарки Елізи Дулітл. Написана в 1912-1913 роках, п`єса витримала 118 постановок.           Бернард Шоу, працюючи над комедією, орієнтувався на античний міф про скульптора Пігмаліона, який вирізьбив скульптуру Галатеї. Вражений красою власного творіння, художник благає Афродіту оживити мармурову фігуру. Одухотворена Галатея стає прекрасною жінкою, щасливою дружиною Пігмаліона. Проте Б.Шоу парадоксально переробив у своїй п'єсі давньогрецький міф. Галатея - Еліза, за задумом драматурга XX століття, ніколи не стане дружиною Пігмаліона - Хігінса. Щасливий кінець неможливий. Здійснюючи першу постановку, Б.Шоу категорично забороняв акторам зображувати закоханість Елізи та Хігінса. Письменника цікавило зовсім інше - трагічна неможливість для освіченої, талановитої, духовно багатої жінки, позбавленої капіталу, гідно влаштувати своє життя. Елізі - Попелюшці нічого не вартувало досконало володіти сучасною англійською літературною мовою, манерами і поведінкою світських панн, щоб бути схожою на герцогиню чи принцесу на будь-якому прийомі. Але її подальша доля залишається непередбачуваною.

    Глибоко гуманні ідеї основи п'єси. Б.Шоу вірить у невичерпний запас творчих сил, що криються в людях з народу. Бідність може спотворити людину духовно, зруйнувати її індивідуальність, але за сприятливих обставин все краще стрімко пробуджується. Так, батько Елізи - сміттяр Альфред Дулітл, гротескно зображений Шоу, зненацька розбагатівши, блискуче виступає з лекціями перед вишуканою аудиторією.

    Постійно експериментуючи з характеристикою жанрових особливостей своїх п'єс, придумуючи найнесподіваніші визначення, Б.Шоу у більшості випадків залишався тим, ким він був за покликанням - комедіографом. І "Пігмаліон" - одна з його найкращих комедій. Тут вражають афоризмами діалоги персонажів, змінюють один одного гострі комедійні епізоди, парадоксально складаються взаємини героїв. П'єса "Пігмаліон" з дивовижною легкістю зазнавала найнесподіваніших метаморфоз, перетворюючись у твори інших видів мистецтв. Її сценічна історія є напрочуд багатою та різноманітною. Написана напередодні Першої світової війни, знаменита комедія англійського драматурга справила значний вплив на всю європейську культуру XX століття.

 

П’єса Б.Шоу «Пігмаліон»	Античний міф «Пігмаліон і Галатея»
Професор Гіггінс	Пігмаліон
■ Навчав Елізу правильної вимови, допоміг зрозуміти світ мистецтва; ■ Еліза майже нічого не змінила в поглядах професора, а він не збирався змінюватися сам; ■ він не почувався відповідальним за долю Елізи, його захоплювали вищі ідеї, результат експерименту.	■ Створив Галатею та закохався в неї; ■ Галатея змінила Пігмаліона, її краса розбудила в його душі кохання; ■ почувався відповідальним за створену ним красу.
Висновок. Твір «Пігмаліон» Дж. Б. Шоу — не про кохання, а про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси та свободи