Зарубіжна література 6 клас

    19.02

Зарубіжна література

Тема:

Мацуо Басьо. Хайку. Відображення японських уявлень про красу в поезії митця. Лаконізм форми і широта художнього змісту хайку.

Уміти розповідати про життя і творчість поета Мацуо Басьо. Вивчити напам'ять 3-4 хоку, уміти їх коментувати.

  Сьогодні ми з вами розпочинаємо нову тему «Поетичне бачення світу» та вирушаємо до чудової екзотичної Японії. Але перед тим, як розпочати цікаву та незвичну подорож, поміркуйте, як ви розумієте формулювання нашої теми.

  У 5-му класі на уроках світової літератури ви вже знайомилися з культурою та фольклором Японії. Які японські народні казки ми вивчали? (Казки «Іссумбосі, або Хлопчик-Мізинчик», «Момотаро, або Хлопчик-Персик».)

  Отже, ми вирушаємо до загадкової країни Ніхон, що в перекладі означає «Країна Вранішнього Сонця». А називають її так тому, що вона першою вітає світло вранішнього сонця. Культура Японії сягає своїм корінням у глибину століть, а японська літературна традиція вважається давньою та високорозвиненою.

  Життя Японії неможливо уявити без поезії. Одна з найдавніших традицій у цій країні — довіряти свої почуття й думки віршам. Поетичні рядки тут можна знайти скрізь: на картинах, дерев'яних ляльках, рушниках, серветках тощо. Коли цвіте сакура, усі японці стають поетами, приколюють папірці зі своїми віршами прямо ж до квітучих дерев або голосно декламують. З усіх майстрів японської поезії найвідомішим є Мацуó Басьó, про якого знають навіть найменші мешканці країни. У японців заведено називати спочатку прізвище, а вже потім ім'я людини. Тому Мацуо — прізвище поета, який народився 1644 р. в м. Іга-Уено (нині — Іга) на острові Хонсю. Хлопчика назвали Дзінсітíро, а коли він досяг повноліття, його стали називати Мунефýса. Басьо — це літературний псевдонім митця. У середині XYII ст. в Японії стихли війни, почали розвиватися наука, ремесла та різні види мистецтва. А колишні воїни — самураї — стали заробляти на життя не мечами, а мирними справами. Отож батько та старший брат Мунефуси, самураї за походженням, викладали каліграфію. Перші вірші Мунефуса написав «за компанію» зі своїм другом — Тодо Йошітада, сином володаря замку в Іга-Уено. Хлопці разом зростали, а задля розваги писали вірші Утім, юний друг майбутнього поетараптово помер, і він із щемом у серці пішов із рідного міста шукати щастя в Едо (стара назва Токіо). На той час йому було 28 років. Знайти роботу було нелегко, та все ж таки Мацуо Басьо зміг улаштуватися вчителем поезії. Проте йому не сиділося на місці. Він багато мандрував різними містами Японії й привозив звідти нові враження, що навічно закарбувалися в його коротеньких віршах — хáйку. Ця поетична форма була відома й раніше, але саме Мацуо Басьо зробив її довершеною.

   Хайку (хоку) — традиційний жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш, що виокремився в XVI столітті з першої півстрофи танка й складається із 17 складів (5-7-5). Виникнення хайку було зумовлене розвитком міської культури. Існувало декілька шкіл хайку: Кофу "давня школа", пов’‎язана з іменем Мацунаги Тей-току; школа Нісіями Соїна; школа Сьофу "достеменна школа", що вважалася, найсерйознішою школою, де найвизначнішим поетом був Мацуо Басьо, який реформував цей жанр, зосередившись на безпосередньому зображенні природи та людини.

   Хайку вважають жанром пейзажної лірики, що будується на певному домінуючому образі, який має викликати в уяві закінчену картину. Однак із самого початку хайку виходили за межі однієї пейзажної замальовки. В трирядкових ліричних поезіях знайшли відображення й особливості японського світосприйняття, звичаї та вірування японців, спосіб життя японського народу в найхарактерніших подробицях, найтонші порухи душі. Найчастіше розповідь в хайку ведеться в теперішньому часі. Це дає змогу автору показати свої переживання, які він відчуває у момент написання хайку. Також дуже важливим є те, скількома рисками малюються ієрогліфи хайку, які стоять поряд. Якщо кількість рисок рівна, то японці вважають, що це гарне хайку. А чим більша різниця в кількості рисок — тим воно гірше. Хайку заборонено писати на політичні, релігійні теми, а також про кохання. Мацуо Басьо написав три правила хорошого хайку:

Сабі — зосередженість, спокійна радість самотності;

Сіфі — усвідомлення гармонії прекрасного;

Наусомі — глибина проникнення.

    За кожною порою року закріплений спеціальний набір слів, їх називають сезонними. Наприклад, на весну у вірші вказують квітки сливи, персика, сакури. А якщо поет описує літо, то в хайку з’‎являються слова «спека», «злива», «полуденний відпочинок».